Василь Кожелянко :: "Дефіляда в Москві"

❝ На час битви за Москву Україна на східному фронті вже мала дев'ять сухопутних армій, ... завершувала формування двох повітряних армій, ... був окремий єгерський корпус, ... кілька окремих бригад морської піхоти і був корпус спеціального призначення". Ясна річ, саме цей кулак - ... - спровадив у нокдаун оборонців сталінської столиці. І по тому медаллю "За взяття Москви" нагороджувалися всі. А найвищою нагородою - "Орденом Святого Андрія Первозванного" - ... за те, що 9 жовтня 1941 року встановили синьо-жовтий Прапор Перемоги на Спаській вежі московського Кремля. ❞

© Василь КОЖЕЛЯНКО, "Дефіляда в Москві" 

(віртуально-реалістичний анекдот - К.Родик)

Від укладача серії “П’ятикнижжя Лемове”

Від укладача 

У 2016 році ми святкуємо дев’яносто п’ять років від дня наро- дження людини, про яку знають усі і яка водночас досі залишається загадкою. «Я, — твердив він, — поза всілякими сумнівами, доволі відкритий для «дослідження» об’єкт. Інша річ, що класифікувати мене й вилущити мої погляди з моїх белетристичних творів справді складно». 

Ці слова, написані Станіславом Лемом у 1972 році в листі до свого американського перекладача, справедливі й донині. Особливо — в Україні, де значна частина його творів не була перекладена укра- їнською і — відповідно — не стала надбанням нашого культурного простору. Навіть романи й повісті Лема, що увійшли до золотого фонду світової фантастики, відомі в нас переважно за російськими перекладами (інколи — якісними, інколи ж — зі скороченнями, зро- бленими ще за радянських часів). Годі вже й говорити про те, що відсутнє усвідомлення й осмислення Лема як людини, яка виросла й сформувалася у довоєнному Львові; того Лема, чиї ранні, реаліс- тичні твори не менш цікаві з художньої та історичної точок зору, ніж його фантастика й есеїстика. 

Знову ж таки: часто ми стикаємося з тим, що інтелектуали за- очно вважають творчість Лема надто розважальною, а любителі фантастики, відповідно, — надто складною. 

Сам він у тому ж листі 1972 р. писав: «Наукова фантастика є на- самперед тереном, який зазнав просто неймовірного засмічення і на якому проблеми засипано й прикрито кричущим непотребом. Але, з іншого боку, я не бачу жодної можливості змінити цей комплекс- ний тренд, бо таке завдання не підвладне окремим особистостям, навіть якби ці особистості були Достоєвськими та Ейнштейнами водночас (я не вважаю себе ані першим, ані другим, що не означає удаваної скромності, лише дещо суттєво інше: усвідомлення влас- них сил і власних меж)». 

Із плином часу з’ясувалося, що ті тенденції в науковій фантас- тиці, які не подобалися Лему, справді не вдалося повністю нейтра- лізувати. Натомість саме Лемівські романи й оповідання додали жанру серйозності й глибини, не позбавивши при цьому захопли- вості. І як бачимо на прикладах тих самих Яцека Дукая, Ґреґа Ігана чи Пітера Уоттса, сучасна наукова фантастика визнає й розвиває напрям, заданий романами «Соляріс», «Едем», «Фіаско», оповідан- нями про пілота Піркса... 

Працюючи над цим зібранням творів, ми хотіли насамперед по- знайомити вітчизняного читача з Лемом, який анітрохи не застарів, із Лемом, який донині залишається актуальним і сучасним. 

У кожному томі ми пропонуватимемо читачам як старі, класичні українські переклади, повторно звірені, з відновленими купюрами, так і нові, виконані сучасними перекладачами. Перший том про- ілюстровано роботами Даніеля Мруза — художника, малюнки якого для кількох поколінь поляків були нерозривно пов’язані з «Кіберіа- дою» та «Казками роботів». Наступні томи оформлятимуть вітчиз- няні ілюстратори. 

Також кожен том, окрім творів Лема, включатиме присвячені письменнику та його творчості статті знаних дослідників, окремі фрагменти з його листів тощо. Таким чином ми хотіли дотриматися певного балансу між суто академічним виданням і книжками, роз- рахованими на широке коло читачів. 

Звичайно, п’ять томів — це аж ніяк не повне зібрання: до пер- ших чотирьох увійдуть найбільш відомі фантастичні твори Лема, до п’ятого — його реалістична проза, присвячена Львову та повоєнним рокам. Сподіваємось, це — лише перший крок, і далі ми познайо- мимо вітчизняного читача з рештою творів Лема. 

Користуючись нагодою, хочемо висловити щиру подяку всім, хто допоміг нам у підготовці цього видання. Насамперед — Польському Інституту в Києві та його директору Еві Фіґель, а також — Павлу Лау- данському, Ґаті Кінзі Ковалевській і доньці Даніеля Мруза — Люції Мруз-Райнох. 

© Володимир Арєнєв 

Смерть - це найкращий винахід життя

❝ Remembering that I'll be dead soon is the most important tool I've ever encountered to help me make the big choices in life. Almost everything--all external expectations, all pride, all fear of embarrassment or failure--these things just fall away in the face of death, leaving only what is truly important. Remembering that you are going to die is the best way I know to avoid the trap of thinking you have something to lose. You are already naked. There is no reason not to follow your heart. No one wants to die. Even people who want to go to heaven don't want to die to get there. And yet, death is the destination we all share. No one has ever escaped it, and that is how it should be, because death is very likely the single best invention of life. It's life's change agent. It clears out the old to make way for the new. ❞

― Steve Jobs

❝ Смерть - це найкращий винахід життя. Вона - причина змін. Вона очищає старе, щоб відкрити дорогу новому. Пам'ять про те, що я скоро помру - найважливіший інструмент, який допомагає мені приймати складні рішення в моєму житті. Тому що все інше - чужа думка, вся ця гордість, вся ця боязнь збентеження або провалу - усі ці речі падають перед обличчям смерті, залишаючи лише те, що дійсно важливо. Пам'ять про смерть - кращий спосіб уникнути думок про те, що вам є що втрачати. Ви вже голий. У вас більше немає причин не йти на заклик свого серця. Вибачте за такий драматизм, але це абсолютна правда. Не варто засмучуватися, покидаючи життя. А ось якщо життя покинуло тебе, варто почати турбуватися... Ваш час обмежений, тому не витрачайте його, живучи чужим життям. Не попадайтеся в пастку догми, яка змушує жити думками інших людей. Не дозволяйте шуму чужих думок перебити ваш внутрішній голос. І найголовніше, майте хоробрість слідувати вашому серцю і інтуїції. Вони якимось чином вже знають, ким ви дійсно хочете стати. Все інше вторинне. ❞

Стів Джобс

Галичина - український здвиг (фотоальбом)

Знахідка-раритет на львівському книжковому форумі

Просто люто піарю чудовий фотоальбом, котрий зовсім випадково знайшов в крайньому лівому кутику експозиції, що була розгорнута надворі дворика Потоцьких львівіського книжкового форуму, що проходив минулого тижня.

Спершу від захоплення і в емоціях планував його всього зісканувати і викласти в інтернет, але швидко передумав - це ж було-б піратство по відношенню до укладачів, а це не правильно - така їх робота має дати їм і фінансову підтримку.... Тому внизу лиш кілька фоток цього альбому для привертання уваги (поспішайте купити - наклад лиш 1000 прим.):

Щоб зорієнтуватись зацікавленим - я на стенді видавця заплатив за нього 250,- грн., що зовсім адекватно формату і якості цього видання.

Назагал хочеться відмітити, що цей альбом В КОРЕНІ спростовує навязливий міт комуняк, що в 1939-му році совіти принесли українцям Галичини цивілізацію і національне визволення - адже достатньо переміститись за допомогою цього масиву фотографій в кінець 19-го ... початок 20-го століття і побачити, що радянська влада суттєво ЗНИЩИЛА все те, що було українського в наших предків за Австрії і навіть за Польщі ...

Додатково було приємно на одній зі світлин альбому віднайти свого прадіда ...

Ну і на останок - єдина збережена фотографія вже з мого домашнього архіву нашої родини, датована 1910-м роком:

Пауло КОЕЛЬЙО - "Рукопис, знайдений в Аккрі" (вибране)

У циклі природи не існують ані перемога, ані поразка: існує рух.

Ніщо в цьому світі не є непотрібним із погляду Бога. Усе має причину для існування.

Не намагайся бути корисним. Намагайся бути самим собою; цього досить і в цьому вся суть.

Життя ніколи не буває не корисним. Кожна душа, яка спустилася на землю, мала причину з'явитися тут.

Мріяти - не означає наражати себе на ризик. Небезпека виникає тоді, коли ти намагаєшся перетворити мрії на дійсність.

Шрами говорять гучніше, аніж лезо меча, яке їх спричинило.

Не біймося того, що відбудеться завтра, бо вчора ми мали того, хто подбав про нас. І ця сама Присутність і далі перебуватиме з нами поруч. Ця Присутність убереже нас від страждання. Або дасть нам силу гідно його зустріти.

Замість прийняти себе такими, як ми є, ми намагаємося наслідувати те, що бачимо навколо себе.

Те, що нам здається недосконалим, є саме тим, що дивує і приваблює.

Якщо ми потребуємо вогню, то треба зробити так, щоб усі промені сонця сходилися в одній точці.

Тільки той, хто прийме зі смиренням і мужністю незбагненний план Бога, знає, що він іде правильною дорогою.

Щоб вислухати слова Любові, треба дозволити їй наблизитися до нас. Та коли вона буде зовсім поруч, то біймося того, що вона захоче нам сказати.

Ніхто не може повернутися назад, але всі можуть іти вперед.

Самотність - брехня, адже мені товаришує Всесвіт.

Дозволити іншому зробити нас щасливими означає зробити щасливим і його.

Шукайте тих, хто думає інакше й кого ви ніколи не переконаєте в тому, що маєте слушність.

Не намагайтеся здобути Любов за будь-яку ціну, бо Любов не має ціни.

Ані життя, ані смерть не мають кінця. Вони лише етапи вічності.

Вишуканість - якість не зовнішня, це частина душі, видима для інших.

Найпростіші речі життя бувають надзвичайними. Дозвольте їм виявити себе.

Я виконав свій Обов'язок і відкрив, що Життя - Радість.

Поет помре з голоду, якщо не існуватиме пастух. Пастух помре від смутку, якщо не матиме можливості співати вірші поета.

Навіть якщо все це не відбудеться тоді, коли ви чекаєте, рано чи пізно вам пощастить побачити плоди того, чим ви щедро ділилися.

Люди, які прагнуть лише успіху, майже ніколи не домагаються його, бо він є не метою в собі, а наслідком.

Шануйте час між сівбою і збиранням врожаю. А потім чекайте чуда перетворення.

То що ж таке успіх? Це можливість щовечора лягати спати з миром у душі.

Мудрість слід шукати не у відповідях, які ми одержуємо, а в містерії запитань, які збагачують наше життя.

Чудеса - це не ті події, які відбуваються всупереч законам природи; ми так думаємо тому, що насправді не знаємо законів природи.

Зазвичай тривога опускає завісу перед очима тіла, й у людини залишається можливість бачити тільки очима душі.

Надмір обережності руйнує душу й серце, бо життя - це акт мужності.

Велика мудрість життя полягає в розумінні, що ми можемо панувати над тими речами, які прагнуть нас поневолити.

Нашою душею керують чотири невидимі сили: любов, смерть, влада й час.

Найбільший дар, який ми одержали від Бога, - це влада над нашими рішеннями.

Те, що розбилося, ніколи не буде таким, яким воно було.

Усі ми загрузли в пісках часу й не маємо над цим ніякого контролю.

Найбільш грізна зброя - це слово, яке руйнує життя, не залишаючи слідів крові, і її рани ніколи не зарубцьовуються.

The Last Night of the World - Завтра кінець Світу

- Що б ти робила, якщо б знала, що завтра настане кінець Cвіту?
- Що б я робила? Ти не жартуєш?
- Ні.
- Не знаю. Не думала.
Він налив собі кави. В стороні на килимі, при яскравому зеленуватому світлі ламп "блискавка", обидві дівчинки щось будували з кубиків. У вітальні по-вечірньому затишно пахло тільки що звареною кавою.
- Що ж, пора про це подумати, - сказав він.
- Ти серйозно?
Він кивнув.
- Війна?
Він похитав головою.
- Атомна бомба? Або воднева?
- Ні.
- Бактеріологічна війна?
- Та ні, нічого такого, - сказав він, помішуючи ложечкою каву. - Просто, як би це сказати, прийшов час поставити крапку.
- Щось я не зрозумію.
- По правді кажучи, я й сам не розумію, просто таке у мене відчуття. Хвилинами я лякаюся, а в інші хвилини мені анітрохи не страшно і зовсім спокійно на душі. - Він глянув на дівчаток, їх золотисте волосся блищало у світлі лампи. - Я тобі спершу не говорив. Це сталося чотири дні тому.
- Що?
- Мені наснився сон. Що скоро все скінчиться, і ще так сказав голос. Зовсім незнайомий, просто голос, і він сказав, що у нас на Землі всьому прийде кінець. На ранок я про це майже забув, пішов на службу, а потім раптом бачу, Стен Вілліс серед білого дня втупився у вікно. Я кажу - про що замріявся, Стен? А він відповідає - мені сьогодні снився сон, і не встиг він договорити, а я вже зрозумів, що за сон. Я і сам міг йому розповісти, але Стен став розповідати першим, а я слухав.
- Той самий сон?
- Той самий. Я сказав Стену, що і мені теж це снилося. Він начебто не здивувався. Навіть якось заспокоївся. А потім ми обійшли всю контору, просто так, для інтересу. Це вийшло само собою. Ми не говорили - підемо подивимось, як і що. Просто пішли і бачимо, хто роздивляється свій стіл, хто руки, хто в вікно дивиться. Де з ким я поговорив. І Стен теж.
- І всім наснився той самий сон?
- Всім до єдиного. У точності те ж саме.
- І ти віриш?
- Вірю. Зроду ні в чому не був так упевнений.
- І коли ж це буде? Коли все скінчиться?
- Для нас - сьогодні вночі, о котрій годині не знаю, а потім і в інших частинах світу, коли там настане ніч - земля-то крутиться. За добу все скінчиться.
Вони посиділи трохи, не доторкаючись до кави. Потім повільно випили її, дивлячись один на одного.
- Чим же ми це заслужили? - Сказала вона.
- Не в тому річ, заслужили чи ні, просто нічого не вийшло. Я дивлюся, ти і сперечатися не стала. Чому це?
- Напевно, є причина.
- Та сама, що у всіх наших в конторі?
Вона повільно кивнула.
- Я не хотіла тобі казати. Це трапилося сьогодні вночі. І весь день жінки в нашому кварталі про це гомоніли. Їм снився той самий сон. Я думала, це просто збіг. - Вона взяла зі столу вечірню газету. - Тут нічого не сказано.
- Всі і так знають. - Він випростався, пильно глянув на дружину. - Боїшся?
- Ні. Я завжди думала, що буде страшно, а виявляється, не боюся.
- А нам вічно твердять про почуття самозбереження - що ж воно мовчить?
- Не знаю. Коли розумієш, що все правильно, не станеш виходити з себе. А тут все правильно. Якщо подумати, як ми жили, цим мало скінчитися.
- Хіба ми були такі вже погані?
- Ні, але і не дуже-то хороші. Напевно, в цьому вся біда - у нас нічого особливого не було, просто ми залишалися самі собою, а адже дуже багато в Світі зовсім озвіріли і творили казна-що.
У вітальні сміялися дівчатка.
- Мені завжди здавалося: ось прийде такий час, і всі з криками вибіжать на вулицю.
- А по-моєму, ні. Що ж волати, коли змінити нічого не можна.
- Знаєш, мені тільки й шкода розлучатися з тобою і з дівчатками. Я ніколи не любив міське життя і свою роботу, взагалі нічого не любив, тільки вас трьох. І ні про що я не пошкодую, хіба що непогано б побачити ще хоч один погожий деньок, та випити ковток холодної води у спеку, та подрімати. Дивно, як ми можемо ось так сидіти і говорити про це?
- Так адже все одно нічого не поробиш.
- Так, вірно. Якщо б можна було, ми б що-небудь робили. Я думаю, це перший випадок в історії - сьогодні кожен в точності знає, що з ним буде завтра.
- А цікаво, що всі стануть робити зараз, увечері, в найближчі години.
- Підуть у кіно, послухають радіо, подивляться телевізор, покладуть діточок спати і самі ляжуть - все, як завжди.
- Мабуть, цим можна пишатися - що все, як завжди.
Хвилину вони сиділи мовчки, потім він налив собі ще кави.
- Як ти думаєш, чому саме сьогодні?
- Тому.
- А чому не в інший який-небудь день, в минулому столітті, чи п'ятсот років тому, або тисячу?
- Можливо, тому, що ще ніколи не бувало такого дня - дев'ятнадцятого жовтня тисяча дев'ятсот шістдесят дев'ятого року, а тепер він настав, от і все. Таке вже особливе число, тому що в цей рік у всьому світі все йде так, а не інакше, - ось тому і настав кінець.
- Сьогодні по обидві сторони океану готові до вильоту бомбардувальники, і вони ніколи вже не приземляться.
- Ось почасти й тому.
- Що ж, - сказав він, встаючи. - Чим будемо займатися? Вимиємо посуд?
Вони перемили посуд і акуратніше звичайного його прибрали. О пів на дев'яту поклали дівчаток, поцілували їх на ніч, запалили по нічнику біля ліжечок і вийшли, залишивши двері спальні трішки прочиненими.
- Не знаю ... - Сказав чоловік, виходячи, озирнувся і зупинився з трубкою в руці.
- Про що ти?
- Закрити двері щільно чи залишити шпаринку, щоб було світліше ...
- А можливо, діти знають?
- Ні, звичайно, ні.
Вони сиділи і читали газети, і розмовляли, і слухали музику по радіо, а потім просто сиділи біля каміна, дивлячись на розпечене вугілля, і годинник пробив пів на одинадцяту, потім одинадцять, потім пів на дванадцяту. І вони думали про всіх людей на світі, про те, хто як проводить цей вечір - кожен по-своєму.
- Що ж, - сказав він нарешті. І поцілував дружину довгим поцілунком.
- Все-таки нам було добре один з одним.
- Тобі хочеться плакати? - Запитав він.
- Мабуть, ні.
Вони пройшли по всьому будинку і погасили світло, в спальні роздяглися, не запалюючи вогню, в прохолодній темряві, і відкинули ковдри.
- Як приємно, простирадла такі свіжі.
- Я втомилася.
- Ми всі втомилися.
Вони лягли.
- Одну хвилину, - сказала вона.
Піднялася і вийшла на кухню. Через хвилину повернулася.
- Забула прикрутити кран, - сказала вона.
Щось у цьому було дуже забавне, він мимоволі засміявся.
Вона теж посміялася, - і правда, кумедно! Потім вони перестали сміятися і лежали поруч в прохолодному ліжку, тримаючись за руки щокою до щоки.
- На добраніч, - сказав він ще через хвилину.
- На добраніч.
* * *

Ray Bradbury, 1951

Рэй Брэдбери - Убийца (1953)

Рэй Брэдбери - Убийца

Станіслав Лем ... "Апокрифи" ...

переклад з польської Андрій Поритко - Львів - Літопис - 2001
...
"RIEN DU TOUT, OU LA CONSEQUENCE"
par Solange Marriot

стор. 73:

"Книжкою, звісно, можна читачеві попереставляти меблі в голові настільки, наскільки якісь меблі в ній стояли ще до її прочитання."

Енциклопедія наукової фантастики вперше буде опублікована онлайн. І безкоштовно

Це третє видання енциклопедії, яке видавництво Viсtor Gollancz приурочило до 50-річчя своєї роботи з авторами-фантастами.

Матеріали енциклопедії ( www.sf-encyclopedia.com ) будуть викладатися на сайт поступово. Повністю видання буде опубліковано до кінця 2012 року.

via chernikovsun.com

Василь Шкляр сьогодні у Львові ...

Віктор Ющенко пише книгу.

Трьохсотлітня дискусія навколо Івана Мазепи насправді ведеться навколо одного–єдиного питання: чи може бути героєм української нації ворог російської імперії? До речі, це питання стосується і героїв Крут, і повстанців Холодного Яру, і вояків УПА. Нас може об’єднати і відкрити перед нацією майбутнє тільки одна чесна відповідь: Іван Мазепа, який боровся за українську незалежність, є героєм української нації.


Ми не можемо заперечувати права росіян святкувати Полтавську перемогу, що заклала підвалини Російської імперії. Але ми маємо право згадати, що російська перемога стала українською катастрофою, яка принесла нам знищення козацтва, кріпаччину, культурну асиміляцію. Наше право — зробити висновки з уроків історії. Очевидно, сьогодні це якраз і є непростим тестом, який складають мільйони українців. Хочу нам усім нагадати слова великого патріота В’ячеслава Чорновола: «Україна починається з тебе».

В.Ющенко

http://www.umoloda.kiev.ua

Михайло ХАМУЛА / M. CHAMULA : Глиняни - місто моїх килимів / HLYNIANY - THE TOWN OF MY CARPETS (.pdf фотокопія)

В продовження мого давнього посту Михайло ХАМУЛА / M. CHAMULA : Глиняни - місто моїх килимів / HLYNIANY - THE TOWN OF MY CARPETS --> фотокопія книги в .pdf

(Про автора є згадка в http://uk.wikipedia.org )

CHAMULA - HLYNIANY - THE TOWN OF MY CARPETS (1968)

Тарас Шевченко. ПОВНЕ ЗІБРАННЯ ТВОРІВ (У 6-ти томах).

http://izbornyk.org.ua/links/taras_shevchenko.htm

(Щира подяка olena-nekora.livejournal.com за поміч у пошуку цієї інтернет-добірки)

Анатоль Камінський - "Мирна революція" і національний комунізм (Сучасність - 1970)

Anatol Kaminsky - For a Contemporary Concept of Ukrainian Revolution

Лариса Антоновна Никольская - "Женщина" (1980)

Лариса Никольская

Женщина

Посвящается тете Поле

В поселке малом улочки горбаты,
И неизменен сумерек прилив.
Там женщина присядет возле хаты
Натруженные руки уронив
    Какою болью пальцы сведены
    Как тяжелы морщины и крупны
    Как пристально глядят из темноты
    Тяжелые осенние цыеты ...
... А счастлива ль ты женщина в судьбе ?
Об этом ли сейчас твое молчанье ?
О, сколько войн катилось по тебе,
сжигая, разрушая, разлучая !
    Пусть, словно раны, зарастают рвы,
    Но не забыть, пока живешь на свете,
    Как страшные лепешки из травы,
    Окаменев, совала в руки детям.
.. А счастлива ль ты, женщина, в любви ?
Едва ли горше слезы проливались
В часы, когда соперницы твои
С твоим беспутным мужем миловались.
    Ох, погулял на долгом - то веку !
    Ох, побродила в нем шальная сила !
    Простила и обиду и тоску
    Любимого прощать легко. Простила.
Теперь глаза покоем налиты.
Уснул твой муж. И дети спят. И внуки
В неразличимом лике темноты
Уснули краски, шорохи и звуки.
    И звонкий пес в щелястой конуре,
    И вся земля в безкрайнем сентябре.
    Сейчас ты встанеш медленно, с трудом,
    Подобна засыхающим растеньям,
    И перейдешь с крыльца в свой добрый дом,
    Что сохранен твоим долготерпеньем.
В усталом теле сдерживая дрожь,
Переступая низенький порожек,
Мгновенным счастьем вся захолонёш
И удивишься: господи, за что же
                                                                   ноябрь 1980 г.

Larisa Nikolskaja - Woman

Ю.Андрухович - "Сновиди" ...

" ... Напевно, мені пора всерйоз перейнятися власною підсвідомістю. Мені дуже не подобаються мої сни про замах. Я виявляюсь останньою ланкою певного конспіративного ланцюга. У моєму розпорядженні снайперська гвинтівка і зручна оглядова позиція. Моїм завданням є поцілити в певного високопосадовця і тим самим урятувати країну. Це різкуватий крок, але в нас просто немає виходу - ані в мене, ані в країни.


Якісь іще деталі? Так: він являє собою дуже добру мішень - велику і вайлувату. Однак мені ще ніколи не вдавалося довести справу до кінця і натиснути на спуск.

Я згоден, що це недобре. Недобре, коли сняться такі сни. Недобре, що вони нічим не закінчуються. Мені за них соромно ... "

Оксана Забужко - "Музей покинутих секретів" ...

" - Ну да. Скажи, що Кучма наказав убити журналіста за критику, і всі повірять. Бо так завжди в кіно диктатуру показують. А скажи, що то була спецоперація кількох розвідок, яку за геополітичним значенням для реґіону можна прирівняти до війни на Балканах, - і на тебе подивляться, як на психа ... "
...
" - ... Так що гра йде по-крупному, Дарино, - серйозна гра, великі ставки ... А ми в цій грі - площадка, де апробуються нові управлінські технології. Ті, які й вирішуватимуть у новому столітті долю світу. Отак до цього й підходь.
- То ми, по-твоєму, що - полігон? ... Потренуються на нас "великі гравці", а далі знов закопають - до нового переділу?
- Полігон - непогано сказано. Твоє здоров'я! ... "

Останнє інтерв'ю журналістки Гощинської
Зал VII дорога на Золотоношу

Один із найкращих фантастів і філософів усіх часів.

Земляка Станіслава Лема читають ...

і ... перевидають українською мовою

2005-й і 2007-й рр.

"Szpital Przemienienia" - Stanisław Lem ... 1948 - 1955 ... 1984 - 2010

zpital Przemienienia - pierwsza część trylogii Stanisława Lema Czas nieutracony.

Книгу куплено в 1984-у році в м.Мінськ ... чи не пора врешті прочитати ... спробую таки ...

Михайло ХАМУЛА / M. CHAMULA : Глиняни - місто моїх килимів / HLYNIANY - THE TOWN OF MY CARPETS

Історія розвитку глинянського килима.

Михайло Хамула -  великий ентузіаст розвитку килимарства на Глинян-щині, власник фабрики килимів.

Родом він з села Борткова, яке недалеко від Глинян. Народився в 1885 році в заможній селянській родині. Батько мав багато землі, був добрим, працьовитим і ста ранним господарем, поважною особою в селі, довго посіда-в посаду сільського війта.

Син Михайло був одним з найкмітливіших дітей в ро дині. Всі мали надію і розраховували, що з часом саме він замінить батька на господарстві. Але до землеробства Ми хайло охоти не мав. З самого дитинства його цікавили пригодницькі книжки, цікаві подорожі до Золочева, до сусідніх сіл, ярмарки, торгівля.

Вчився, як звичайно в ті часи. Спочатку трикласна сільська школа, потім гімназія в Радехові, а відтак, учительська се мінарія в Сокалі. Май бутнє учителя було йому не до впо доби бо вже після Дру­гого року навчання, без відбма і згоди родичів покинув її і записався на курси адміністратив них урядовців у Львові, які успішно закінчив. Пройшовши річний ви шкіл в м, Буську отри мав постійну посаду в містечку Сендзішів Роб-чинського повіту в За хідній Галичині (тепер Польща). Робота була добра, цікава, поплатна, але далека від рідної сторони. В 1912 році по конкурсу оголошеному в газеті, був прийнятий на посаду секретаря міської управи в Глинянах з доброю платнею, безплатним помешканням, опалюванням і світлом. Через рік дістав так звану стабілі зацію, тобто постійну посаду і горожанство міста Глинян.

По смерті батьків йому припало біля 20 моргів орної землі і сіножатей. Все це він продав, а гроші на вигідних умовах вклав до Глинянського банку. Як заможного і ста течного громадянина його радо приймали в усіх товарист вах і приватних домах, користувався він повагою місцевої інтелігенції і особливо серед ділових людей міста. З само го початку перебування в Глинянах особливий інтерес проявив М. Хамула до існуючої там ткацької фабрики. Заснована вона була як "Товариство ткацьке" в 1885 році місцевим священиком Филимоном Решетиловичем. Спо чатку вироблялися там лляні полотна, узористі скатерті, рушники, покривала, серветки, занавіски для вікон і вов няні хустини. Останні були праобразом майбутніх килимів, які почали вироблятися в Глинянах приблизно в 1908-1909 роках.

Вступивши в "Товариство ткацьке" М. Хамула в вільний від основної роботи час активно працював в ньому, став одним з головних ініціаторів і фундаторів розвит ку килимарного виробництва, більш вигіднішого і пер спективнішого ніж виробництво ткацьке. Масове вироб ництво килимів в Глинянах було налагоджено вже у 1912 році.

В роки війни, вірніше від 1914 аж до 1920 років, фаб рика не працювала і килимарство занепало зовсім. Вер стати і інше обладнання були знищені і розкладені, збе реглися лише будівлі, і ті наполовину зруйновані,

В 1920 році, вже при польській владі, на прилюдній ліцитації (аукціоні) ткацьку фабрику було продано. Ку пив її разом з уцілілим обладнанням і будинками Михай ло Хамула, Досить швидко він реставрував пошкоджені приміщення, виготовив кільканадцять верстатів, залучив до роботи старих досвідчених робітників і фабрика знову запрацювала. Тепер тут вироблялися виключно килими. Але на перших порах, не дивлячись на гарні і доброякісні вироби, собівартість килимів була дуже високою і тому реалізувати їх було важко. Довелося спочатку продавати їх по значно нижчих, не вигідних для виробництва цінах. А де, в свою чергу, стало доброю рекламою для фабрики. Щоб не збанкрутувати, настала потреба у введенні сучас ної механізації і нових технологій. З цією метою було придбано спочатку паровий, а потім двигун внутрішнього згорання, машини для дрібнення вовни-сирцю, прядіння вовняних і лляних ниток, обладнання для фарбування вовни, сушіння, чищення і прасування килимів. Завдяки цьому зросла продуктивність праці, собівартість продукції помітно знизилася, подешевшали самі вироби, збільшився попит на килими і їх збут. Одночасно виникла нова про блема: потреба в збільшенні кількості, розширенні асор тименту, в дальшому поліпшенні якості продукції.

Виготовлялися килими з натуральної вовни різних розмірів від 0,5 до 4 метрів шириною і довжиною залежно від призначення чи замовлення. Художнє оформлення (рисунки, кольори) проектувалися в Мистецькій академії в Кракові, в Промисловій школі у Львові, а також ук раїнськими митцями Дмитром Бутовичем, Василем Дяди-нюком, Сиверином Борачком і ін. Фабрика мала своїх ху-дожників-рисувальників, які розмножували ці рисунки, по яких килимарниці ткали килими.

Рисунки килимів булв в основному складної геометрич ної форми, але поряд з ними виготовлялися килими з на ціональним орнаментом, зображенням краєвидів, квітів, тварин і навіть людських портретів. Фабрика давала га рантію на збереження своїх виробів до 100 і більше років. В багатьох приватних домах Глинян досі зберегли свою красу килими, виготовлені ще на початку нинішнього століття.

Для широкого збуту килимів фабрика мала свої крам ниці у Варшаві, Кракові, Вільнюсі, Станіславові, Терно полі, Львові і Глинянах. Килими фабрики М. Хамули виставлялися на світових виставках в Нью-Йорку, Мілані, Празі, Парижі, Відні, Варшаві, на "Крайовій виставці" в Познані, "Регіональній виставці" в Тернополі, на "Торгах східних" у Львові. Майже повсюди вони отримували при зові місця, золоті або срібні медалі, дипломи і грамоти. Таким чином, Глинянські килими здобули славу і визнан ня не тільки в нашому краї, але й далеко за його межами.

На початку 1939 року на фабриці працювало близько 500 робітників, переважно молоді жінки і дівчата з малозабезпе чених селянських родин в основному з Глинян, а також навколишніх сіл: Замістя, Женева, Перегноєва ,Кривич, Якторо-ва, Словіти, Лагодова, Розворян, Борткова, Ба-лучина, Русилова і ін. Частина з них трудилися безпосередньо у фабрич них цехах, решта - в се лах по домах. Для тих, хто виявив бажання пра цювати на фабриці були спеціальні курси, де вони безкоштовно навчалися професії килимарів.

Середній місячний заробіток становив 25-30 і більше польських злотих. На той час було це досить багато, якщо врахувати, що одна літра молока коштувала 5 грошів, одне яйце - 3 гроші, один центнер жита - 10 злотих, а за один день важкої праці на жнивах платилося лише по 1 злотому, сніданком, обідом і вечерею. Працювало на фаб риці також 38 адміністративних працівників, з них - 12 канцелярських, 18 торговельних, 4 технічних і 4 рису вальники. Майже всі вони були з числа української інтелігенції (учителі, інженери, правники), які при польській владі не могли отримати роботи за фахом.

М. Хамула приймав активну участь в громадському житті Глинян, був головою надзірної ради Укрінбанку, головою надзірної ади районної молочарні, першим дирек тором споживчої кооперативи, членом місцевої шкільної ради, За свої кошти утримував спортивне Товариство "Сокіл" і міську футбольну дружину, придбав для міста інструменти для духового оркестру, фінансував різні культурно-освітні заходи, що проводилися в місті, допо магав матеріально народній школі, будинкові для бідних і перестарілих людей.

У вересні 1939 року в час "визволення", боячись репре сій і арешту, М. Хамула нелегально разом з дружиною виїхав спочатку до Польщі, а згодом до Німеччини, де пробув аж до кінця війни. З 1945 по 1954 роки перебував в одному з таборів для переміщених осіб в західно-німець кому місті Герренберг. Підприємницька струнка М. Хаму-ли і там зіграла свою роль. В таборі він заснував невели кий український кооператив "Віра", де виготовляли дере в'яні сувеніри: декоративні касетки, прикрашені різноко льоровою вівсяною соломкою, ножі для розрізання папе ру, тарілки, тощо, чим заробляли собі гроші для прожи вання.

В 1954 році при допомозі старих приятелів і знайомих виїхав до Америки. Пішов тоді йому вже сімдесятий рік. Щоб отримані хоча б яку-небудь пенсію до старості був змушений працювати. Не дивлячись на похилий вік, пра цював простим робітником, санітаром, ліфтером в одній з лікарень на околиці Нью-Йорку. Через 18 місяців заробив скромну пенсію - 72 долари на місяць і пішов на довгоочі куваний відпочинок. Оселився в Кетсилїйських горах по близу Елленвілю. Жив самотньо, займався трохи бджіль ництвом, але не довго. Складне, "багате на долю і недсклю завжди трудолюбиве життя", як сам про себе писав М. Хамула, тривале поневіряння по чужині і накінець хворо би повністю знесилили його. Останні дні прожив у сина Володимира в Нью-Йорку, де помер на 83 році життя.

Михайло Хамула був одружений з односельчанкою Ка териною Старосільською. Мали вони четверо дітей: доньку Марію і трьох синів - Володимира, Євгена і Богдана. Дру жина і донька померли в еміграції. Син Богдан за участь в ОУН був знищений в одній з Львівських в'язниць в 1941 році. Син Євген - вояк дивізії "Галичина" в 1944 році в нерівному бою з каральними загонами НКВС заги нув біля села Гологори Золочівського району. Син Володи мир емігрував до Америки.

В останні роки життя Михайло Хамула написав і видав книжку "Глиняни - місто моїх килимів". Це дуже цікава і захоплююча розповідь про наше місто, його історичне ми нуле, про людей і події минулих часів, про розвиток ки лимарства на Глинянщині. Найбільшою пам'яттю про Михайла Хамулу залишилися його килими - гордість і слава нашого міста.

         В Глинянах утвердилися, збереглися і розвинулися кращі традиції українського килимарського мистецтва. Неперевершені за своєю композицією, орнаментом, коло ристикою і барвистою гамою кольорів глинянські килими завоювали заслужену славу не тільки в нашому краю, але й в багатьох близьких і далеких країнах світу. Мабуть немає жодної української оселі в діаспорі, де не було б глинянських килимів.
                   
                                          Богдан Волошин            1996 р.
http://hlynyany-fest.ucoz.ua

... якось прочитав я оце (давненько то було ...) і - О ВЕЛИКА Сила Хаосу !!! ))) минулої п'ятниці мама вернулась з книжкового Форуму з ось цим примірником !!!   Yes!!! 

Думка ТАКИ матеріальна )))

... тепер ше залишилось її уважно перечитати і знайти дідів ...

	НЬЮ-ЙОРК   НАКЛАДОМ АВТОРА   1969 COPYRIGHT  1969 M. CHAMULA 35. E. 7th Str., New York, N. Y.,  100-03, U.S.A. --------------------------------- ВСІ ПРАВА ЗАСТЕРЕЖЕНІ --------------------------------- З друкарні   Української Видавничої Спілки в Лондоні

======
Тут .pdf фотокопія --> http://www.scribd.com/doc