Історія розвитку глинянського килима.
Михайло Хамула - великий ентузіаст розвитку килимарства на Глинян-щині, власник фабрики килимів.
Родом він з села Борткова, яке недалеко від Глинян. Народився в 1885 році в заможній селянській родині. Батько мав багато землі, був добрим, працьовитим і ста ранним господарем, поважною особою в селі, довго посіда-в посаду сільського війта.
Син Михайло був одним з найкмітливіших дітей в ро дині. Всі мали надію і розраховували, що з часом саме він замінить батька на господарстві. Але до землеробства Ми хайло охоти не мав. З самого дитинства його цікавили пригодницькі книжки, цікаві подорожі до Золочева, до сусідніх сіл, ярмарки, торгівля.
Вчився, як звичайно в ті часи. Спочатку трикласна сільська школа, потім гімназія в Радехові, а відтак, учительська се мінарія в Сокалі. Май бутнє учителя було йому не до впо доби бо вже після Другого року навчання, без відбма і згоди родичів покинув її і записався на курси адміністратив них урядовців у Львові, які успішно закінчив. Пройшовши річний ви шкіл в м, Буську отри мав постійну посаду в містечку Сендзішів Роб-чинського повіту в За хідній Галичині (тепер Польща). Робота була добра, цікава, поплатна, але далека від рідної сторони. В 1912 році по конкурсу оголошеному в газеті, був прийнятий на посаду секретаря міської управи в Глинянах з доброю платнею, безплатним помешканням, опалюванням і світлом. Через рік дістав так звану стабілі зацію, тобто постійну посаду і горожанство міста Глинян.
По смерті батьків йому припало біля 20 моргів орної землі і сіножатей. Все це він продав, а гроші на вигідних умовах вклав до Глинянського банку. Як заможного і ста течного громадянина його радо приймали в усіх товарист вах і приватних домах, користувався він повагою місцевої інтелігенції і особливо серед ділових людей міста. З само го початку перебування в Глинянах особливий інтерес проявив М. Хамула до існуючої там ткацької фабрики. Заснована вона була як "Товариство ткацьке" в 1885 році місцевим священиком Филимоном Решетиловичем. Спо чатку вироблялися там лляні полотна, узористі скатерті, рушники, покривала, серветки, занавіски для вікон і вов няні хустини. Останні були праобразом майбутніх килимів, які почали вироблятися в Глинянах приблизно в 1908-1909 роках.
Вступивши в "Товариство ткацьке" М. Хамула в вільний від основної роботи час активно працював в ньому, став одним з головних ініціаторів і фундаторів розвит ку килимарного виробництва, більш вигіднішого і пер спективнішого ніж виробництво ткацьке. Масове вироб ництво килимів в Глинянах було налагоджено вже у 1912 році.
В роки війни, вірніше від 1914 аж до 1920 років, фаб рика не працювала і килимарство занепало зовсім. Вер стати і інше обладнання були знищені і розкладені, збе реглися лише будівлі, і ті наполовину зруйновані,
В 1920 році, вже при польській владі, на прилюдній ліцитації (аукціоні) ткацьку фабрику було продано. Ку пив її разом з уцілілим обладнанням і будинками Михай ло Хамула, Досить швидко він реставрував пошкоджені приміщення, виготовив кільканадцять верстатів, залучив до роботи старих досвідчених робітників і фабрика знову запрацювала. Тепер тут вироблялися виключно килими. Але на перших порах, не дивлячись на гарні і доброякісні
Виготовлялися килими з натуральної вовни різних розмірів від 0,5 до 4 метрів шириною і довжиною залежно від призначення чи замовлення. Художнє оформлення (рисунки, кольори) проектувалися в Мистецькій академії в Кракові, в Промисловій школі у Львові, а також ук раїнськими митцями Дмитром Бутовичем, Василем Дяди-нюком, Сиверином Борачком і ін. Фабрика мала своїх ху-дожників-рисувальників, які розмножували ці рисунки, по яких килимарниці ткали килими.
Рисунки килимів булв в основному складної геометрич ної форми, але поряд з ними виготовлялися килими з на ціональним орнаментом, зображенням краєвидів, квітів, тварин і навіть людських портретів. Фабрика давала га рантію на збереження своїх виробів до 100 і більше років. В багатьох приватних домах Глинян досі зберегли свою красу килими, виготовлені ще на початку нинішнього століття.
Для широкого збуту килимів фабрика мала свої крам ниці у Варшаві, Кракові, Вільнюсі, Станіславові, Терно полі, Львові і Глинянах. Килими фабрики М. Хамули виставлялися на світових виставках в Нью-Йорку, Мілані, Празі, Парижі, Відні, Варшаві, на "Крайовій виставці" в Познані, "Регіональній виставці" в Тернополі, на "Торгах східних" у Львові. Майже повсюди вони отримували при зові місця, золоті або срібні медалі, дипломи і грамоти. Таким чином, Глинянські килими здобули славу і визнан ня не тільки в нашому краї, але й далеко за його межами.
На початку 1939 року на фабриці працювало близько 500 робітників, переважно молоді жінки і дівчата з малозабезпе чених селянських родин в основному з Глинян, а також навколишніх сіл: Замістя, Женева, Перегноєва ,Кривич, Якторо-ва, Словіти, Лагодова, Розворян, Борткова, Ба-лучина, Русилова і ін. Частина з них трудилися безпосередньо у фабрич них цехах, решта - в се лах по домах. Для тих, хто виявив бажання пра цювати на фабриці були спеціальні курси, де вони безкоштовно навчалися професії килимарів.
Середній місячний заробіток становив 25-30 і більше польських злотих. На той час було це досить багато, якщо врахувати, що одна літра молока коштувала 5 грошів, одне яйце - 3 гроші, один центнер жита - 10 злотих, а за один день важкої праці на жнивах платилося лише по 1 злотому, сніданком, обідом і вечерею. Працювало на фаб риці також 38 адміністративних працівників, з них - 12 канцелярських, 18 торговельних, 4 технічних і 4 рису вальники. Майже всі вони були з числа української інтелігенції (учителі, інженери, правники), які при польській владі не могли отримати роботи за фахом.
М. Хамула приймав активну участь в громадському житті Глинян, був головою надзірної ради Укрінбанку, головою надзірної ади районної молочарні, першим дирек тором споживчої кооперативи, членом місцевої шкільної ради, За свої кошти утримував спортивне Товариство "Сокіл" і міську футбольну дружину, придбав для міста інструменти для духового оркестру, фінансував різні культурно-освітні заходи, що проводилися в місті, допо магав матеріально народній школі, будинкові для бідних і перестарілих людей.
У вересні 1939 року в час "визволення", боячись репре сій і арешту, М. Хамула нелегально разом з дружиною виїхав спочатку до Польщі, а згодом до Німеччини, де пробув аж до кінця війни. З 1945 по 1954 роки перебував в одному з таборів для переміщених осіб в західно-німець кому місті Герренберг. Підприємницька струнка М. Хаму-ли і там зіграла свою роль. В таборі він заснував невели кий український кооператив "Віра", де виготовляли дере в'яні сувеніри: декоративні касетки, прикрашені різноко льоровою вівсяною соломкою, ножі для розрізання папе ру, тарілки, тощо, чим заробляли собі гроші для прожи вання.
В 1954 році при допомозі старих приятелів і знайомих виїхав до Америки. Пішов тоді йому вже сімдесятий рік. Щоб отримані хоча б яку-небудь пенсію до старості був змушений працювати. Не дивлячись на похилий вік, пра цював простим робітником, санітаром, ліфтером в одній з лікарень на околиці Нью-Йорку. Через 18 місяців заробив скромну пенсію - 72 долари на місяць і пішов на довгоочі куваний відпочинок. Оселився в Кетсилїйських горах по близу Елленвілю. Жив самотньо, займався трохи бджіль ництвом, але не довго. Складне, "багате на долю і недсклю завжди трудолюбиве життя", як сам про себе писав М. Хамула, тривале поневіряння по чужині і накінець хворо би повністю знесилили його. Останні дні прожив у сина Володимира в Нью-Йорку, де помер на 83 році життя.
Михайло Хамула був одружений з односельчанкою Ка териною Старосільською. Мали вони четверо дітей: доньку Марію і трьох синів - Володимира, Євгена і Богдана. Дру жина і донька померли в еміграції. Син Богдан за участь в ОУН був знищений в одній з Львівських в'язниць в 1941 році. Син Євген - вояк дивізії "Галичина" в 1944 році в нерівному бою з каральними загонами НКВС заги нув біля села Гологори Золочівського району. Син Володи мир емігрував до Америки.
В останні роки життя Михайло Хамула написав і видав книжку "Глиняни - місто моїх килимів". Це дуже цікава і захоплююча розповідь про наше місто, його історичне ми нуле, про людей і події минулих часів, про розвиток ки лимарства на Глинянщині. Найбільшою пам'яттю про Михайла Хамулу залишилися його килими - гордість і слава нашого міста.
В Глинянах утвердилися, збереглися і розвинулися кращі традиції українського килимарського мистецтва. Неперевершені за своєю композицією, орнаментом, коло ристикою і барвистою гамою кольорів глинянські килими завоювали заслужену славу не тільки в нашому краю, але й в багатьох близьких і далеких країнах світу. Мабуть немає жодної української оселі в діаспорі, де не було б глинянських килимів.Богдан Волошин 1996 р.
http://hlynyany-fest.ucoz.ua
... якось прочитав я оце (давненько то було ...) і - О ВЕЛИКА Сила Хаосу !!! ))) минулої п'ятниці мама вернулась з книжкового Форуму з ось цим примірником !!! Yes!!!
Думка ТАКИ матеріальна )))
... тепер ше залишилось її уважно перечитати і знайти дідів ...
 | НЬЮ-ЙОРК НАКЛАДОМ АВТОРА 1969 COPYRIGHT 1969 M. CHAMULA 35. E. 7th Str., New York, N. Y., 100-03, U.S.A. --------------------------------- ВСІ ПРАВА ЗАСТЕРЕЖЕНІ --------------------------------- З друкарні Української Видавничої Спілки в Лондоні |
 |  |
Тут .pdf фотокопія --> http://www.scribd.com/doc
Немає коментарів:
Дописати коментар