Ось то мій Бог

Крик душі одного молодого священика.

Я втомився бути священиком вашого Бога - мертвого, злого, караючого та не справедливого ... 

Чесно - я є священиком всього-лиш два роки і я вже втомився. 

Я втомився служити Божественну Літургію для людей, які приходять на неї "бо так треба, бо так нас вчили...", і в плюс до того половина із них умудряється бути присутнім тілом на Службі, але розумом, душею десь там, напевне на своїх Гаваях...

Я втомився щодня промовляти слова Анафори "- І сотвори ото хліб цей Пречистим Тілом Христа Твого, а Те що в чаші чесною Кров'ю, перетворивши Духом Твоїм Святим!..." 

Втомився не тому що мені лінь, чи важко, чи щось інше, а втомився від того стиду який переважно переживаю, бо через мене грішного і на мій заклик приходить сам Бог, а Його... 

А Його тут ніхто не чекає ... 

Він дарма приходить, дарма старається, "тратить час", "напрягається", бо Він нікому тут не потрібен Таким Яким Він Є! 

Присутні чекають не Його - Бога, Який є Дорогою, Правдою та Життям, а на свого божка.

Хтось чекає Бога Який є подібним до Гаррі Поттера - тобто виконує бажання, якщо добре поклянчати.

Хтось інший чекає не на милосердного та люблячого Бога, Отця, Батька, а на суддю, сивого дідуся в мантії з молоточком, який без емоцій виголошує вироки ...

Ще хтось чекає на ... А Бог його знає на що чи на кого він чекає, він ж сам не може собі пояснити чого він прийшов.

А добра кількість присутніх вже нічого і нікого не чекає ... Їм не потрібно. Їм вистачає того що є ... А що є? Цікаве питання, треба подумати ...

Люди! Мені надоїло вас "сповідати"! Тобто імітувати Сповідь як Таїнство зустрічі Милосердного Батька та блудного сина ... 

НАДОЇЛО !!! ЧУЄТЕ?

Годинами вислуховувати ваші "брєдні", виправдовування та біди, але майже ніколи - "Батьку, Тату прости, бо я згрішив супроти Тебе ... "

А вершиною цього "фарисейського акту", "юдиного поцілунку" є річники - тобто "святі люди" як я їх називаю, бо вони, виконують нікому не потрібний обов'язок - раз на рік, перед Пасхою - "тре висповідатисі". ЮДИ !!!

Що мені ще надоїло? Хоронити, женити та відправляти "щось для когось і за щось".

Чому надоїло хоронити? (-Чим тобі небіжчик вже не вгодив? можете запитати) Бо таке враження що крім тебе та покійника той Парастас як молитва нікому не здався. ГОЛОВНЕ щоби три батони стояли, вікна та зеркала були позаслонювані, НЕ ЗАБУТИ шнурки з ніг зняти "бимс там міг ходити", і встигнути крісла перевернути - "бим не вернувсі" той по кому ви плачете. Абзац. Крапка. Клінічна кома. Трепанація мозґу ...

Надоїло женити тих, які спішаться "до знимки", до залу - будь де, но не до церкви. А то так, бо традиція така ... А ми шо, не християни?

Чесно скажу - лише одне подружжя, яким я уділяв Таїнство Подружжя - пережили по справжньому Його якТаїнство, а не обов'язок - слухали, вдумувалися в слова, плакали, і їх ТАК було щирим ... 

Це ТАК було чути через цілий світ. 

Воно понині живе !

Його можна почути якщо прислухатись ...

Я його чую по-нині!

Я можу безперестанку тут писати, продовжувати - "я ненавиджу ... я втомився ... Мені надоїло і т.д." Але - Що воно дасть? 

Ви хіба подумаєте - "ксьондз здурів" чи щось в тому роді, або "він не знається на житті".

Ні.

Не це є метою моєї "сповіді" тут на папері - показати як то важко бути священиком і які ви всі погані.

Ні.

Я хочу вам сказати лише одне. Одну новину. 

Новину яка в "ТОП 100" бере перше місце, а в рейтингах новизни б'є всі рекорди і є ... Невідомою. 

Люди - БОГ ЖИВИЙ! 

ВІН НЕ ПОМЕР! 

ВІН НЕ "ДЕСЬ ТАМ НА НЕБІ" а ТУТ, реально ПРИСУТНІЙ ЯК І МИ З ВАМИ!

Він Є присутнім на кожній Божественній Літургії. 

Представляєте??? НА КОЖНІЙ!!! Не запізнюється!

Тихо, спокійно, без метушні, скрито ... Під видами Хліба та Вина -Тіла і Крові.

Та зрештою Він її сам служить !!!

Це Він сидить в сповідальниці і вислуховує наші сповіді. Сидить, цєнто чекає, щоби помилувати, простити, обняти ... Назвати Сином улюбленим.

То Він - персонально возложує корони на наречених і благословляє їх на спільне життя.

То Він - Ісус, є невидимо але реально присутнім у лікарні біля хворого чи вмираючого, у в'язниці біля ув'язненого, у підвалі з полоненим, у повітрі, на морі чи в дорозі з подорожуючим, зі мною зараз в поїзді "Рим - Бользано" і з Тобою за компом, чи де би ти не був і читав це. 

І не залежно від того хто ти є і де ти знаходишся, якого кольору в тебе шкіра і якою мовою ти говориш. Не залежно якого ти "вєроісповіданія" та до якої церкви належиш - чи ти католик чи православний, та хоть "греко-мусульманин" 

😊

ЧУЄШ?

Пам'ятай - Твій Бог є живий! Він є тут! Він є реальним!

А Ти його колись зустрічав?

Ти Його знаєш особисто?

Ти можеш сказати - " ... Хто? А, Ісус, Той що Христос! Та я Його бачив на власні очі. Він Є тут!Та я Його знаю добре, ми колєґуємо вже купу років - ціле життя, якщо не більше!"

Знаєш?

© "Першоджерело мій зошит" -- Степан Ковалик (священик, Стрийська Єпархія УГКЦ)