А чи щасливий я в Америці? - Вадим Дубовський (співаючий американський далекобійник)

Осьо пройшов вже майже місяць моєї відпустки - можна і по-троха повертатись ... 

Я дослідив, а що-ж відвідувачі цього блоґу найчастіше читають за час паузи моїх дописів тут. Так от - саме мій переклад біографії співаючого далекобійника з США користується найбільш стабільним попитом - ото-ж я вирішив для початку доповнити її ще одним перекладом - тепер це буде пряма мова самого Вадима Дубовського, а саме його роздуми на тему "А чи щасливий я в Америці?":

❝ Мене часто запитують, чи відчуваю я себе щасливим, покинувши рідні місця і оселившись за океаном. Мабуть, деякі обставини заважають мені відчувати себе абсолютно щасливою людиною. Що ж це за обставини? Почну по порядку.

Мені не подобається, наприклад, що влітку, коли в Чикаґо панує дурманяча спека, практично ні в одному магазині, кафе, барі чи ресторані мого міста мене не обслужать, якщо я туди зайду босий або з голим торсом. А як хотілося б пограти м'язами живота у присутності дам!

Мене також дратує, що по неділях я не можу купити спиртне (навіть пиво) до 11-ї години ранку. А як же природна потреба похмелитися? Мало того - в сусідньому штаті Вісконсін ні в одному супермаркеті неможливо купити спиртне після 6-ї години вечора! Це - взагалі, я вважаю, бєспрєдєл !!! Але навіть, якщо я, незважаючи на жорстокі перепони і куплю собі парочку пляшок холодного пивка, я не зможу посидіти в сквері на лавочці, смакуючи бурштиновий напій і, насолодившись ним досмаку, по-молодецьки жбурнути порожню пляшку в найближчі кущі!

Не по душі мені, що тільки в одному з 50-ти штатів, в Неваді, та й то не у всіх округах, дозволена проституція і легально існують публічні будинки. Нема, як в країнах Європи! Там, кажуть, цього добра повсюдно - хоч з головою вкрийся і тиждень додому не з'являйся!

Обтяжує мене місцевий закон, згідно з яким в Чикаґо звичайним громадянам не дозволяється мати зброю. А іноді так хочеться постріляти!

Пригнічує мене те, що я розумію далеко не все з того, що говорять по радіо і в теленовинах. Все-таки я пізненько сюди приїхав, а до приїзду ніколи не вчив англійської мови. У школі й інституті вчив німецьку мову, а в консерваторії - італійську. В результаті, звичайно, жодної не знаю.

Часто мене просто бісить, що на швидкісних дорогах нашого штату Іллінойс я не можу їхати швидше, ніж зі швидкістю 70 m/h (≈113 км/год)! Як там Гоголь писав? «Який же руський не любить швидкої їзди?» Це - про мене!

І не дивлячись на все вищевикладене, я все-таки щаслива людина! Щасливий я тому, що живу в країні, де в ціні і в пошані всяка праця, і, отже, повагою оточуючих користується будь-яка людина, якщо він не злодій і не нероба. Тут всі ставляться до кожного з незмінним респектом: до грузчика чи лікаря, прибиральниці чи поліцейського, продавця чи адвоката, водія вантажівки чи мера міста, муляра чи архітектора.

Мене цілком влаштовує, що я можу на зароблене за три, від сили чотири, робочих дні самостійно оплачувати місячне проживання в окремій трикімнатній квартирі. Радує мене те, що мені достатньо грошей, зароблених за два робочих дні, щоб прогодувати себе протягом місяця і є при цьому все, що душа забажає. А якщо додати до цього заробіток ще за день, то можна щодня за обідом випивати пару келихів вина, а по вихідних - чогось міцнішого!

Мене просто розчулює те, що в овочевих відділах магазинів я тут ніколи не відчував запаху гнилої картоплі, в рибних відділах немає запаху протухлої риби, а в м'ясних відділах ви не побачите жодної мухи.

Мене приємно дивує, що для відвідування будь-якої цивілізованої країни світу (Росія в їх число не входить) мені не потрібно заповнювати жодних анкет, стояти в черзі в консульський відділ і отримувати візу.

Я тихо радію тому, що зміг перевезти сюди свою 78-річну маму, яка живе одна в своїй квартирі (в 5 хвилинах ходьби від моєї), і в її квартирі є кухня, ванна з джакузі, вітальня, спальня і кабінет. А в кабінеті у мами стоїть комп'ютер з величезним (27 дюймів по діагоналі) монітором, на якому мама дивиться свої улюблені серіали, викачані мною з інтернету. І ще мама слухає свої улюблені програми українського радіо через інтернет трансляцію.

Я гордий від того, що я зміг оплатити семестр навчання свого сина в київському вузі, витративши на це свій тижневий заробіток.

Я відчуваю почуття глибокого задоволення, коли на запитання "Where are you from?", що задається допитливим співрозмовником, почувши мій жахливий акцент, я спокійно відповідаю: "I'm from Chicago". І більше нікому нічого не доводиться втовкмачувати! І не потрібно пояснювати, що мій тато - росіянин з берегів тихого Дону, а мама - українка з широкого Дніпра, а я - «чьортє шо», сам не знаю - хто. Люблю і Пушкіна і Шевченка, говорю і так і сяк, люблю і горілку і борщ. Тут я можу закінчити розмову на цю слизьку тему заявою, що я з Чикаґо, не вдаючись ні в які подробиці моєї національної самосвідомості. Це - моє особисте!

Я в захваті від того, що живу в країні, де мене за 12 років ніхто ні разу не обхамив, чи не вилаяв матерно, не зупинив «просто так» на дорозі, помахуючи жезлом і єхидно посміхаючись при цьому.

Я відчуваю блаженство, коли згадую, що за отримання водійських прав (звичайних і професійних), купівлю та оформлення машини, покупку двох квартир мені не довелося давати жодному чиновнику ніяких хабарів! Ні цента!

І, нарешті, я щасливий, що живу в країні, де абсолютно незнайомі люди при зустрічі вітають один одного і при цьому широко посміхаються! І я від душі бажаю всім і кожному жити в ТАКІЙ країні, незалежно від того, на якому континенті вона знаходиться! Головне, щоб країна була саме такою, ну або майже такою ... ❞

4 липня 2014 р.  © Вадим Дубовский