Майдан став нейтральним.
Він уже перестав бути небезпечним для Януковича. З цим треба змиритися – Майдан не оперує способами усунення межигірської гідри. Їх попросту немає. Тому з лексикону слід прибрати миле слово "революція". Коли на Майдані стояв мільйон людей – Тягнибок (згідно з роллю – начебто найрадикальніший із трійці) несамовитим голосом скандував "Ре-во-лю-ці-я!". А через півгодини стримував усіх радикалів, натхненних його скандуванням, від справді революційних дій.
Ці троє панічно бояться революції, тому що панічно бояться сісти в тюрму. У них на волі – упакований до останнього шурупа побут, банківські рахунки, бізнеси, активи і рідні люди. І, звісно, мрії посісти владний трон із такими ненависними їм повноваженнями. Якщо Майдан хоче революції – він повинен усунути основне гальмо, яким є політики. Тим паче тепер, коли вони фактично поділили свої ролі напередодні 2015 року (президент Кличко, прем’єр Яценюк і спікер Тягнибок).
Майдан на нейтралці – це результат втручання політиків у ту справжню і стрімку політику, яку творили студенти. До них прийшла опозиція, назвала Євромайдан танцульками і співанками, пообіцяла учудити щось серйозне і чоловіче. Учудила, мать їхню.
Результат: мільйон уже навряд чи збереться, Майдан почав бути епіцентром дискомфорту та інородним тілом, а основних фігурантів спротиву поодинці то ріжуть ножами, то товчуть до невпізнаваності, то арештовують, то дискредитовують відео-компроматами – а в цей час великі лідери їздять із додатковим джипом персональної охорони.
Кажуть, ганьбити опозицію зараз у моді. Але не ганьбити опозицію – значить змиритися зі "зливом" енергії мільйонів людей, які на три голови переросли оцих трьох, разом узятих.
Майдан увійшов у фазу виходу з Майдану. Піші прогулянки по периметру барикад – це дорога в нікуди. Треба категорично визначатися, що далі. До революційного шляху з захопленням влади не готовий ніхто, та й цей шлях є сумнівно-легітимним. Жоден із цих трьох ніколи не підпишеться під революцією, у їхніх мізках відсутній цей алгоритм. А еволюційний шлях є сумнівно-результативним. Вибори – це єдиний механізм мирної зміни влади. Саме тому виборів-2015 не буде. Ім’я наступного президента оголосить не Центрвиборчком, а "Беркут" із тітушками на передньому фланзі. Треба прямо так і сказати: ідучи на планові вибори, опозиція іде в дупу. І ми разом із нею. Зараз опозиціонери втягнуті в хуторянську гру на кшталт "а тепер, курва, ми" (копірайт проф.Грицака). А тепер, курва, нічого не буде. Бо взагалі нема сенсу проводити парламентські вибори за змішаною системою і закритими списками. Щодо президентських – то це будуть фіаскові вибори, де поразка буде компенсована шістьма нулями кожному.
Тему революційної зміни влади залишу для роздумів тим, хто напередодні виборів божився вигнати синьо-жопу банду за Дніпро. Скажу про інше. Моя бабуся, львівська інтелігентка, з красноярських таборів винесла не вельми інтелігентну істину: з хамом треба по-хамськи. А може, спробувати ту саму зброю, яку влада застосувала проти Майдану? Називається вона – ігнор. Бойкот. Повне непідпорядкування режимові. Абсолютне місцеве самоврядування – включно з законним формуванням органів двовладдя. Створення виконкомів та громадських органів на противагу державним. Абсолютна децентралізація. Усе це могло би йти паралельно з другою технологією, застосованої проти Майдану. А саме – справедливість поодинці. Поки на Майдані співатиме Modern Talking, майданна рука справедливості буде відновлювати справедливість. Сподіваюся, мій натяк є достатньо зрозумілим. Уточню лише, що пропорція справедливості має бути 1:5. Наприклад, одна Тетяна Чорновол = 5 їхніх. Боятися за себе маємо не лише ми.
Остап ДРОЗДОВ
Немає коментарів:
Дописати коментар