Його вб’ють 25 лютого 2013 р.

"Що на роду написано, від того не втечеш"
(народна мудрість)

Я був збентежений історією, що трапилася з моїм приятелем. Ось, що він розповів:

- 25 лютого 2010 я переїжджав перевал в Карпатах. Була мінусова температура. У горах лежав сніг, дув сильний вітер. Від’їхав від найближчого села кілометрів дванадцять. На узбіччі стоїть самотній старий у гунне - овеча плащ-накидка шерстю назовні - і голосує. Я проїхав, не зупиняючись, подумав, що пізній вечір, я один у машині і несподівані пригоди мені ні до чого. Через два кілометри стало шкода його, розвернувся, під’їхав до старого. Сідаючи в машину, зняв капелюха, як сніг на сонці блищали його волосся, злегка хвилясті спускалися нижче плечей. Каже мені, що спустився з гори, де була його кошара. До села, куди він добирався, залишалося кілометрів десять. В дорозі сидів тихо. Несподівано звертається до мене:

- Ти зараз повезеш в місто небіжчика. 

Я відразу подумав, що у діда з головою не все гаразд. Їду далі. На дорозі аварія, зупиняє міліція:

- У нас три трупи. Допоможіть один відвезти в місто, в нашій машині можна помістити тільки два загиблих. 

Старий виліз з машини, сказав, що далі піде сам. Завантажують мені в машину мертве тіло. Раптом старий повертається:

- Там у вас у Києві якогось пана сьогодні висвятив на царя. Його вб’ють через три роки.

chas.kiev.ua