Вона

— Що ти робиш? — почув я збоку.
— Нічого, чорт забирай, нічого!

Почув, як вона відходить. Так завжди. Нічого не розуміючи, вона запитує, не отримавши відповіді іде. Залишаючи мене знову самого. І це мені подобається. Хоча б іноді лишаюся сам, без неї. Хоча б іноді, на 5 хвилин. Потім вона вертається і починає зі мною балакати. Не задає питань, просто говорить. Я її мимоволі слухаю. Закривати вуха — руками занадто неетично. Ще й відносно неї — взагалі по жорстокому.

Вчора вона почала до мене залицятися. Ловила мій погляд своїми голубими очима. Закушувала губу. Я знав, що вона хоче цілуватися. Цього й мені хотілося, але це було б занадто дивно, хоч я й привик до неї, до її запаху. Вона любить одягати мій одяг, навіть тоді, коли б цього не зробив би й я. Коли я зайнятий, щось пишу, займаюся дурницями, вона сидить поряд. Я її прошу хоча б раз приготувати їсти і ми голосно сміємося. Так, дуже голосно. Вона — гучніше, я не знаю, як це в неї виходить. Вона ловить мою руку, коли ми разом їдемо в автобусі. Прихиляється до мене, зариваться у мене, вона теж самотня, як і я. Звісно, можна сказати, що ми є один в одного. Але це важко сказати, між нами все занадто складно.

Вона часто жартує. Просить познайомити її з моїми батьками, з друзями. Я їй створив сторінку в соціальній мережі і набираю замість неї повідомлення. Вона не любить комп'ютери, але любить читати. Кожного разу з новою книгою. І каже, що я сексуально набираю текст. Всіма 10-тьма пальцями, плавно, не роблячи жодного зайвого руху. Тиц, тиц, стукіт кнопок, мелодія якась. Механічна, але мелодія. Особливо, коли набираю її вірші. Вірші, вірші, захлинаючись вона мені їх надиктовує і дуже дякує за те, що я набираю швидко. Каже, що швидше, ніж вона їх говорить. Каже, що я забігаю наперед і сам пишу риму, поки вона ще її придумує. Каже, що моя швидкість друку випереджає час, тобто, що за допомогою неї я подорожую в часі. Ми знову сміємося. Ми часто сміємося, бо іншого не можемо робити. Сміятися і розмовляти, розповідати один одному секрети. У неї мало — секретів. Вона завжди поряд. У мене — багато секретів, хоч вона близько до мене, але я далеко від неї. Іноді помічаю її стурбований погляд, коли забуваю про неї. Мені її тоді дуже жаль.

Вона вернулася.

— Ти злий.
— Я просто зайнятий.
— Чим?
— Ну яка тобі різниця, ти ж не зможеш допомогти.
— Чому?
— Бо ти вигадана…....

Блоґ ім. Ceyvo