.......
- Ти зробив хід?
Чоловік у сірій сорочці зі срібними запонками уважно дивився на мене, насупивши густі, з рідкісною сивиною, брови. Перед нами простягнулися 64 однакових за своїми розмірами сектора. 8 рядів, 8 стовпців, 32 білих, 32 чорних.
- Ну так. - трохи запнувшись відповів я.
Мої пальці вже розтискали нефритову статуетку, котра чітко зайняла своє місце в закономірному хаосі переміщення. Чоловік, подумавши пару секунд, атакував мою туру, спритно перемістивши ферзя з одного кінця дошки в інший. Я мимоволі прикусив губу, через що в мій рот стала затікати тонка цівка гарячої крові. Металево-солонуватий присмак не давав мені зосередитися. Раптово мене осінило:
- Ми раніше не бачилися?
- Бачилися звичайно. - відповів чоловік, постукуючи пальцями по столу з чорного дерева.
Я оглянув кімнату в якій ми перебували: шпалери на стінах були темно-червоного кольору, крісла оббиті чорним оксамитом, сама ж кімната була занурена в приємну напівтемряву, яку безсило намагалася розвіяти лампа з абажуром.
- І ... хто ви такий? - набравшись сміливості запитав я.
- Роби хід. - спокійно відповів він, кивнувши у бік дошки.
Блукаючи по обривистих вибоїнах своєї пам'яті я так і не зміг знайти в ній цього чоловіка. Або він не хотів, що б я його знайшов там. У будь-якому випадку, я не знав, де я знаходжусь і що мені робити. Моя рука знову мимоволі потяглася до фігури. Я закрив очі. Стук, швидкий і повільний, ритмічний і переривчастий, повністю аморфний, що перетікає по моїй голові. Повіки знову піднялися. Мій кінь блокував останній хід короля опонента.
- Шах і мат. - впевнено сказав я.
Чоловік мовчав, але на його тьмяно освітленому обличчі я міг розгледіти невеличку посмішку.
- А тепер скажіть мені хто ви і як я тут опинився. Та й чому ми граємо?
- Ми щодня граємо, і поки-що ти весь час перемагав.
Його слова змусили мене замовкнути на пару секунд, зібрати воєдино думки, що розлетілися подібно до насіння кульбаби.
- І навіщо ми граємо?
- На твоє життя.
Я різко схопився з крісла, випадково зачепивши масивну дошку на столі. Нефритові фігурки з гуркотом посипалися на підлогу, на що чоловік лише злегка похитав головою. Спектр красок в моєму оці зрадницьки змішувався, все розпливалося навколо.
- Ти нічого не згадаєш, все добре, ти знову переміг, програєш - тоді й помреш.
Задушливе повітря почало здавлювати мою трахею, воно обпалювало легені і крутило м'язи. Я, зчепивши на горлі холодні пальці, сказав на останньому видиху.
- Що ... зі ... мною?
- Ти прокидаєшся і як завжди все забудеш.
Я відчував, як почуття реальності покидає мене. Або приходить ...
___________________________________________
- А що якщо я жодного разу не програю? - сказав я, відпускаючи нефритову фігурку.
Немає коментарів:
Дописати коментар