Остап Дроздов - гішторія однієї давньої провокації

Вже дуже давно багатьох (ну і мене в тому числі) не на жарт зачіпила стаття львівського журналіста Остапа Дроздова - адже вже сама її назва "Я – українець, який не любить Україну" викликає в щирого (в самому позитивному розумінні цього слова) патріота внутрішній протест ... чи ба - відразу і огиду. І справді - чого тільки вартує фінальне зізнання:

❝ Я пишаюся тим, що все своє життя вичавлюю з себе українця ❞

Нова хвиля обурення і засудження заново прокотилась в останні дні - адже, як з'ясувалось, цей наскрізь провокаціний текст було видалено (автором?) через ... його неактуальність:

Так як я свого часу собі сюда в блоґ повністю зкопіпастив той текст і тим самим фактично зберіг його для нащадків (хе-хе) - то тим самим в мене з'явився і якийсь внутрішній обов'язок щодо його подальшої долі. Так як всі ці роки люди керувались емоціями, оцінюючи зміст - то я вирішив підійти з іншого боку і запитати автора напряму і безпосередньо про мотиви ... і ось що з цього вийшло (особиста переписка - окремі її витримки - публікується за згодою протилежної сторони):

Я: І все таки - чому Ви прибрали свій текст про те, що вичавлюєте з себе українця ? Щось змінилось у світогляді чи банальна кон'юктура ? ...

О.Д.: ви дійсно хочете знати ?

Я: Я навіть посмів Вам на стіну написати про це ... Але якщо це надто інтимно то я абсолютно зрозумію ... Не звертайте уваги ...

О.Д.: якщо коротко. Цей текст зявився 2007 року. Це уривок із моєї книги, яку я на певний час відклав. Книга побудована як публіцистична есеїстика, де стикаються чотири типажі: ура-патріот (негативний персонаж), українофоб (негативний персонаж), релігійний традиціоналіст (негативний персонаж) і щось на кшталт релятивіста. Я деякі монологи з книги виставляв в інтернет, щоб прощупати реакцію. Релігійні куски я не виставляв. Оцей кусок, який гуляє інтернетом від 2007 року - це опрацьований і значно скорочений монолог одного з персонажів. На жаль, я тоді чомусь не дав преамбули з поясненням, і відтоді цей текст сприймається як мій. Він в принципі є мій, тому я заперечувати не можу. Але по змісту з моєю власною позицією він співпадає десь на 50-60 відсотків. Ну але в мене уже немає шансів когось у чомусь переконувати. Так і доведеться носити звання українофоба, що ж поробиш. Це якщо коротко.

Я: Дякую - от халепа ...

О.Д.: та що вже зробиш. Якщо вже така довірлива бесіда, то скажу більше. Я кинув книгу в тому числі й тому, що почав ловити себе на думці, що персонаж українофоба мені йде як по маслу. Я в якийсь момент аж налякався. Тому й лишив на половині дороги. А потім три вибори одні за одними, та й так ... я собі в голову не беру. Мене оцінювати мають по телевізору і по моїх текстах. Які тепер я пишу з преамбулами :))))

Насправді розмова в нас була довшою і торкалась також інших тем, але ще одну цитату вважаю за потрібне навести:

❝ Юрію, я ж закінчений лібераст :)) і визнаю право навіть на нещадну критику. Повірте, я ж усвідомлюю провокативність своїх текстів. Але справді хочу, коли дискутують навколо висловлених думок, а не навколо персони автора. Тільки й всього ❞

На цьому вважаю свою місію виконаною повністю - ну а висновки робити кожному свої ...